“Мої думки тихі” – стрічка ужгородця, режисера Антоніо Лукіча, тому закарпатцям, мабуть, в рази приємніше те, що про стрічку важко знайти погані відгуки. Практично весь фільм знятий на Закарпатті — батьківщині автора і якнайкраще передає місцеву атмосферу.
Антоніо Лукіч розповів, що стартовим тригером до початку зйомок було цвітіння в Ужгороді сакур. Його мама що три дні фотографувала бруньки і надсилала Антону. «Коли зрозуміли, що вони врешті розцвітають, то викупили весь вагон, посадили в нього всю знімальну групу і поїхали в Ужгород, паралельно знімаючи сцени у поїзді», — розповідає він.
У фільмі герої рухаються не в тій послідовності, в якій їх знімали. Зйомки робили по маршруту проспект Свободи, через готель “Закарпаття” до готeлю “Ужгород”, потім розверталися та їхали назад до вокзалу. І так разів шість. «Поки актори майже не задихнулися в пекельно гарячій машині та не відмовилися від продовження цих знущань, — розповідає Антоніо. — Це відбувалось навeсні: Ірма була в шкірянці, Андрій – у кофті. І звісно ж, вони більше думали про тe, як пітніють, ніж про тe, як грають. Цe було складно, пeрші дублі в монтаж нe потрапили, на жаль».
А потім знімали в головних точках цвітіння сакур — на вулицях Довженка і Корятовича.
В одному з епізодів використали звуки Ужгорода — рух автомобілів, дзвони церкви. Церковний дзвін, до речі, протягнуто через весь фільм: він є у різних місцях, починаючи з першої сцени з монахами і далі через весь Ужгород до самого фіналу. Ці дзвони дають відчуття маленького містечка. Яким і є Ужгород.
«Ми свідомо на всіх локаціях не оголошували, що йдуть зйомки, бо нам було принципово важливо зняти акторів у документальному середовищі. Аби люди не лякались, а були природною частиною кадру», — згадує Антоніо Лукіч. Тому на зйомках в «Косино» він спеціально звертався до Ірми Вітовської Галя, і взагалі, команда намагалась максимально не відрізнятися від відпочиваючих, виходила до басейну в купальних халатах, але чимало техніки та гарнітура у вухах їх видавала «з потрохами».
Далі команда рухалася в бік Рахова, через буйволину ферму під Хустом — тут була знята сцена, де мама б’є сина по губах. Далі була ще одна ферма “Райський куточок” у Хусті.
«У самому Хусті дуже прикольно, — розповідає режисер. — Там є мережа магазинів, які називаються “Антоніо”. Я звісно ж сфоткався з кожним із них. Багатьох глядачів інтригував готель “Твін Пікс”, ми його знімали на ДВРЗ у Києві. Але варто сказати, що на Закарпатті дійсно є такий мотель, просто він виглядає інакше. “Мулен Руж” – реальна автомийка і теж на Закарпатті. Це наш аналог відомої рожевої (tumblr pink) стіни магазину Paul Smith у Лос-Анджелесі, де всі роблять фото. Ми віддали перевагу українській автомийці і зняли біля неї одну сцену ззовні».
В Рахові була фінальна сцена закарпатських зйомок. Забравшись у гори, команда потрапила в грозу, це було дуже небезпечно, але оператори свої радіомікрофони та гігантські вудочки і робили свою роботу. З Рахова команда поїхала в Київ.
Зрештою, цей маршрут — квітучий сакуровий Ужгород, Косино, буйволиної ферми під Хустом і далі за сценарієм — непоганий варіант для подорожі, в якій можна налагодити відносини.