Колишня дачна околиця міста, присадибні ділянки, стихійні сміттєзвалища – таке минуле невеличкої, але ошатної, милої і неповторної Театральної (у різні часи – Нової, Євгена Фенцика) площі Ужгорода.
За понад 120-річну історію тут з’являлися і зникали готелі, квітники, фонтани і підземні ходи, поставали театри й галереї. На площі починалися міські (до Залізничного вокзалу) та міжміські (до Мукачева) автобусні маршрути.
Нині Театральна є центральною «міською» на відміну від Народної – обласної – площею Ужгорода, з якої можна потрапити в будь-яку точку міста. Тут формуються основні екскурсійні маршрути, тут починається пасаж і пішохідний міст через річку Уж, тут розташований ляльковий театр і міні-сцена просто неба, поруч знаходяться унікальна синагога у неомавританському стилі та дитяча залізниця.
Яскрава будівля Театральної – колишній готель-ресторан «Корона». У 1910 році його звели замість не особливо примітного, розташованого тут готелю “До угорської корони”. У чехословацькі часи готель-ресторан називали «Коруна», а в радянські – «Верховина», але завжди це був найвишуканіший та найрозкішніший заклад на всьому Закарпатті. Дзеркальний ресторанний зал, літній сад, у якому митці читали свої твори, виступи талановитих музикантів, дуже смачна кухня – усе це про «Корону». Нещодавно, хоч і після численних скандалів, будівлю оновили.
У 60-х роках минулого століття на Театральній площі насадили велику клумбу, посеред якої згодом відкрили фонтан. Велична водойма з трьома чашами на самісінькій набережній Ужа поряд із пішохідним мостом приваблювала тисячі містян і гостей Ужгорода. Проте через роки від клумби і фонтану не залишилося й сліду.
Маленьку Театральну в Ужгороді обрала і фірма найбільшого у Чехословаччині виробника взуття –братів Томаша та Антоніна Батя. Їхні магазини називалися Будинками служби і крім продажу взуття пропонували всілякі додаткові послуги: ремонт, педикюр, аксесуари та засоби догляду за взуттям тощо. Функціональну 4-поверхову будівлю для короля взуття в Ужгороді звели, очевидно за участю зіркового чеського архітектора Йозефа Ґочара, бо співпраця зі славнозвісними архітекторами –Ле Корбюз’є, Яном Котерою чи Йозефом Ґочаром була для фірми Батя усталеною практикою.
Із Театральної на паралельну їй вулицю Августина Волошина від взуттєвого палацу веде пасаж, названий на честь Баті. Зараз у пасажі – численні крамнички, зокрема й сувенірні, величезні туристичні карти Ужгорода та всього Закарпаття. На одній із стін також унікальний путівник по Ужгороду для незрячих шрифтом Брайля. У пасажі художники пропонують свої твори – насамперед краєвиди міста та краю.
Ще одна перлина Театральної – театр. На початку минулого століття міська влада звернулася до австро-угорських урядників по допомогу з коштами для зведення стаціонарного театру, бо тимчасовий дерев’яний, який доти був в Ужгороді, згорів. Проєкт розробили будапештські архітектори Лайош Фегер та Ігнац Ріттер, нову споруду відкрили у 1907 році. Глядацька зала на 700 осіб вражала: стіни оббиті пурпуровим плюшем, сцена обладнана механізмом, який піднімав її частину.
Проте вже за кілька років міській владі довелося вкласти в ремонт чимало грошей, а нарікання на холод і функціональну недолугість будівлі від театральних колективів міста були такі бурхливі, що вже в 30-х роках розглядалося питання про знесення споруди театру. У 1936 році будівлю офіційно зачинили через невідповідність пожежній безпеці. Довго місто шукало гроші на ремонт і лише в листопаді 1937 року конкурс на виконання робіт виграла фірма Золтана Арато. Той ремонт вийшов вдалим, бо будівля стоїть і досі, з 1988 року змінила глядача – стала ляльковим театром, який віднедавна носить назву «Бавка». Хоча і дорослі вистави та всілякі імпрези теж не рідкість у театрі на Театральній, багато років тут проводився міжнародний фестиваль «Інтерлялька».
У цьому театрі в Ужгороді на початку 1920-х років працював видатний актор та режисер Микола Садовський. Його в 1921 році запросили очолити Руський театр товариства «Просвіта» в Ужгороді. Акторів зібрав із аматорів, бо професійних митців, які б говорили українською в місті, де владу Австро-Угорщини щойно змінила влада Чехословаччини, не було, окремих фахівців залучив із Польщі, Галичини. Садовський нарікав: «розвернуть свої крила нема де, тісно, літати не можу…». Проте вже у 1922 році відбулося 26 прем’єр – по 2-3 щомісяця! І Садовський був не лише режисером: грав у виставах, займався костюмами, декораціями, партитурами, брав у банку позики на постановки. Однак уже в 1923-му через сварку з одним із акторів видатний митець покинув Ужгород.
Театральна в Ужгороді зараз – також місце виступів колективів на відкритій сцені, місце, звідки стартують благодійні забіги, де проводять численні заходи, зібрання. Саме сюди виходили на підтримку київського Майдану під час Революції Гідності, тут вшановують пам’ятні трагічні дати вже десятилітньої агресії росії проти України. А ще – це улюблене місце дітлахів – малеча із задоволенням годує і сполохує численних голубів, цілі зграї яких постійно на ужгородській Театральній.
Для даної публікації також використано матеріали з наступних публічних джерел: сайт “Про Захід”, Ungvar.info, онлайн видання “Закарпаття онлайн”