Чудова споруда з трьома вежами-куполами, що височіє в самісінькому центрі стародавнього Ужгорода, – римо-католицький храм Святого Юрія. Щогодини повз старовинний собор проходять десятки людей, щодня пам’ятку архітектури оглядають нові й нові туристи, щонеділі для того, аби долучитися до літургій та насолодитися прекрасним хоровим співом у стінах костелу, приходять численні ужгородці. Кожні чверть години міський годинник на центральній чотиригранній вежі храму, нагадує про плинність часу мелодійним передзвоном. За століття свого існування собор Святого Юрія пережив чимало, та, найголовніше, – зберігся до наших днів і нині є окрасою старої частини обласного центру Закарпаття.
Костел Святого Юрія – пам’ятка архітектури ХVII століття. Як стверджують історичні джерела, ініціатором зведення храму був тодішній господар міста – власник Ужгородської домінії, наджупан Ужанського комітату Юрій Другет.
Щоправда, місце, яке Другет обрав для нового храму на тодішній Соляній вулиці, ще треба було розчистити, і для цього зруйнували стару лютеранську церкву. Тож будівництво нового храму почалось на руїнах старого – у 1611-му.
Нову церкву назвали на честь небесного заступника Юрія Другета – Святого Юрія. І хоча будівництво відбувалося доволі швидкими темпами завдяки пожертвам реформатів, завершити його за задумом ініціатора так і не вдалося: вже 1620 року Ужгород перейшов до угорського графа, одного з лідерів антигабсбурзького угорського національно-визвольного повстання – Міклоша Берчені.
Власне через це рішення Берчені костел так і не добудували за першопочатковим задумом. А через відсутність громади, яка б ним опікувалася, занепав. Тільки майже через століття – у 1763-1766 роках – відбулася серйозна реставрація будівлі собору і він почав набувати того вигляду, який має й зараз.
Костел Святого Юрія відносять до стилю пізнього бароко або ж необароко, на який орієнтувався архідиякон Емеріх Хорват, котрому й доручили керувати реставрацією храму. Під час відбудови використали матеріали, що залишилися від замкової церкви, котра згоріла.
По завершенню реконструкції прийняли рішення виконувати інтер’єр у тому ж стилі, що й побудований костел – тобто необароко. Над оформленням храму працював відомий угорський митець Янош Лукач. Вівтар у костелі виконаний також у необароковому стилі, неймовірно гарне полотно для вівтаря, яке збереглося до нашого часу і яке є окрасою храму, написав ужгородський майстер Лукач Йожеф Краккер.
Унікальними вважаються і дві монстрації – дароносці. Нібито їх подарували церкві Другети та Міклош Берчені. Газети першого десятиліття минулого століття повідомляли, що священник відвіз їх на реставрацію у Будапешт. За кілька років старожитності повернули, проте, за словами сучасного священослужителя, згодом більша з них зникла, можливо у радянські часи і залишилася лише одна, датована 1650-им роком.
Ще однією родзинкою костелу є годинник, який встановили на центральній вежі в 1820 році. За якийсь час годинник постраждав у пожежі, але згодом його відновили, а в 1904-му замінили на новий – фірми Йожефа і Давида Фрідів. Годинник діє досі й показує напрочуд точний час. У 1901 році у храмі встановили 27-регістровий орган фірми братів Ріґер. На початку ХХ століття один за одним почали встановлювати також чудові віконні вітражі.
На щастя, у радянський час костел оминула сумна доля багатьох храмів – його не зруйнували і не зіпсували внутрішнє оздоблення. Втрачена в ті часи була тільки фігура Діви Марії – радянська влада вирішила, що подібним скульптурам не місце на велелюдній вулиці, тож монумент знищили.
Власне, як стверджують дослідники, за кілька сотень років свого існування храм зберігся до нашого часу тільки завдяки вчасним реставраціям: перша була здійснена в 1830-му році, коли костел розширили і поновили, наступні дві виконали, відповідно, у 1881-му та 1910-му, останню ж – у 2000-2001 роках, коли й повернули у двір собору скульптуру Святої Марії.
Прекрасне оздоблення, як і внутрішнє убранство костелу, цікавлять як істориків, дослідників старовини, так і вірян. Ужгородці ж по-праву пишаються тим, що до нашого часу не просто вдалося зберегти храм, а й перетворити його на один із символів міста.
Для даної публікації також використано матеріали з наступних публічних джерел: видання Karpaty.rocks, Вікіпедія, сайт “Я кохаю Україну – цікаві місця”,