Чи впливає на доробок художника місце, де він живе і творить? Чи впливає творчість митця на світ, що його безпосередньо оточує? У випадку видатного закарпатського художника Андрія Коцки обидва ці твердження безумовно правдиві. Зазирнемо за фіранки задекорованого виноградом Вічі (інша назва – дівочий) будинку з вісьмома містичними химерами на даху на тихій вуличці старого Ужгорода.
У сім’ї Андрія (Ондраша) Коцки – візника Мукачівської греко-католицької єпархії, який дбав про коней і карети єпископської резиденції та його дружини Ержебет син Андрій народився у 1911 році шостою дитиною.
Батьки майбутнього художника в пошуку кращої долі покинули рідні села на території нинішньої Словаччини і зустрілися в Ужгороді. Сім’я виховала вісьмох дітей, усім випало нелегке життя: найстарший брат і дві сестри виїхали на чужину, молодший потрапив під сталінські репресії.
Майбутній художник після закінчення співоучительської семінарії навчався у Публічній школі малювання засновників школи закарпатського живопису Адальберта Ерделі та Йосипа Бокшая. Вступив до Спілки художників Підкарпатської Русі і брав активну участь у художніх виставках. У 1940 – 1942 роках за кошти спеціальної стипендії Андрій Коцка навчався на відділенні монументального живопису Академії образотворчих мистецтв, а згодом пройшов курси малюнку в Академії Св. Луки в Римі.
Захоплення Андрія Коцка були дуже різносторонні: грав на скрипці, володів кількома іноземними мовами, сам робив рами для своїх полотен. Був членом Національної спілки художників України з 1946 року. У 1982-му йому присвоїли звання Народного художника України.
У всіх починаннях майбутнього майстра пензля підтримувала мама, для оплати його навчання вона продавала родинні землі. Не дивно, що Андрій Коцка дуже любив матір. Її портрет завжди висів у майстерні художника на видному місці біля вікна, де його можна побачити і зараз.
Молодший брат художника після повернення у 1955 році із заслання проживав у родині Андрія, допомагав із будинком і доглядав за садом.
Багато років господарство старенької матері і братів вела старша сестра художника Ганна, яка відіграла визначальну роль у створенні в Ужгороді музею Андрія Коцки. Після його смерті саме ця сестра перейшла жити до цоколя будинку, а все інше передала для створення музею, зокрема й мистецьку спадщину, яка налічувала сотні художніх творів – пейзажів і портретів.
Меморіальний музей Андрія Коцки на вул. Вінничній, 20 в Ужгороді відкрили у 1990 році в будинку, де з 1945 року працював, а з 1952-го і до смерті у 1987 році жив і творив майстер живопису. Крім художньої спадщини, у музеї є майстерня, унікальна бібліотека, архіви і меблі, – все, що за життя оточувало художника.
У житловій зоні музею все виглядає так, ніби Андрій Андрійович щойно на хвилинку вийшов – оригінальні меблі, які були за його життя, недбало кинутий на них текстиль. Тут і відомі твори «Зима. Неділя в селі Тихе» та «Старий Ужгород».
Талановитий колорист і портретист, Андрій Коцка найбільше любив малювати рідний край. Жінки-закарпатки і гірські пейзажі митця впізнавані у колекціях музеїв України і світу. Його шедеври бачили відвідувачі Угорської національної галереї в Будапешті, музею сучасного мистецтва Кельна (Німеччина), Пряшівської та Кошицької галерей. Роботи художника виставлено в Падуйській та Римській галереях сучасного мистецтва, в Калькутті (Індія), Торонто (Канада) та інших галереях та музеях світу.
Мистецька складова фондів меморіального будинку-музею в Ужгороді налічує кількасот живописних робіт, близько трьох тисяч графічних творів та ескізів Андрія Коцки.
Центральне місце в його творчості займає образ землячки-верховинки. На думку мистецтвознавців, основним досягненням Андрія Коцки є його пошук і знахідки ідеального образу закарпатської жінки, які проявилися в серії робіт художника («Гуцулки», «Дівчата»). Крім суто мистецьких творів, художник створив оригінальну колекцію ескізів одягу для артистів Закарпатського Народного хору.
Найбільш упізнавані твори художника: «Ярмарок», «Марійка», «Хлопчик»; «Перечинський базар», «Додому», «Процесія»; «Сутінки»; «Верховинці»; «Портрет дівчини»; «Дівчина з Колочави»; «Верховинка»; «Церква в с. Ужок»; «Гірська панорама»; «Полонина Рогнєска»; «Гуцульська осінь»; «Мати»; «Наречена»; «Синевирське озеро»; «Осінні фарби»; «Осінній ліс»; «Наречена»; «Чабани»; «Верховинка в червоній хустині», «Свято на Верховині»; «У Карпатах» та багато-багато інших.
Поза майстернею і гірськими пленерами митець працював на терасі свого будинку. Повертаючись із довгих подорожей, Андрій Коцка любив проводити тут час і шукати сюжети для нових творів. Затишна атмосфера саду з десятками видів плодових і декоративних дерев та кущів сприяла творчості Поряд зі звичними для ужгородців рослинами тут ростуть і рідкісні представники європейської флори.
Життя розкидало членів багатодітної сім’ї Ондраша та Ержебет Коцків. В Ужгороді вже немає жодного їхнього нащадка. Однак родина залишила інший помітний слід – талановитого сина, полотнами якого ще дуже довго захоплюватимуться і музей, де можна доторкнутися до його творів.
Для даної публікації також використано матеріали з наступних публічних джерел: сайт “Karpaty.info”, видання “Карпатський об’єктив”, Вікіпедія, Hutsul,museum