Рафанда
У житлово-адміністративному модерновому кварталі Малий Галагов, який звели в Ужгороді між Першою та Другою світовими війнами, коли Закарпаття входило до складу Чехословацької Республіки, є житлові комплекси Велика Рафанда та Мала Рафанда.
Це – будинки-фортеці, забудова по колу з двором усередині. Найбільш показова – Велика Рафанда. Один в’їзд виходить на нинішню вулицю Володимира Гошовського біля площі Народної і будинку колишнього Земського уряду, а нині Закарпатської ОДА та Закарпатської обласної ради. Інший – до Липової алеї на сучасній Набережній Незалежності. Споруда у стилі функціоналізму, з боку набережної має 5 поверхів, із протилежного – 4 і два бічні фасади по 3 поверхи. 13 секцій – під’їздів, потрапити до них можна лише з двору. Входи із помітними особливостями стилю ар деко освітлювали стильні ліхтарі. У дворі висадили дерева різних порід.
Не так давно, завдяки знайденим архівним документам, з’ясувалося, що проєкт Рафанди розробляв відомий архітектор Франтішек Крупка – автор Земського уряду, жандармського управління, кооперативу «Легіо» в Ужгороді, Міністерства внутрішніх справ та університету Коменського в Братиславі. Будівельні роботи виконали за лічені місяці і здали будинок у січні 1930 року.
Тривають дискусії про назву. За різними версіями, це спотворене слово «ротонда», бо будівлі були кругової забудови, або ж походить від слів, що позначали сварку чи собачий гавкіт. Переказують, що Велику Рафанду в Ужгороді називали будинком пліткарів – чиновники, яких там поселили, пліткували у дворі, сварилися, а звук відбивався від стін довкола і посилювався.
Білий корабель
Триповерховий кутовий будинок на розі вулиць Корзо та Олександра Духновича в Ужгороді має назву Білий корабель. Корабель він нічим не нагадує, вважається, що так його назвали, бо попередником будинку на цьому місці була корчма «Білий корабель». За даними дослідників, вперше письмово її згадали у 1869 році, будівлю передали магістрату, її планували розвалити і натомість звести ратушу. Проте грошей для цього назбирали замало, для посадовців знайшли інше приміщення, а замість ратуші вирішили збудувати прибутковий дім із магазинами та квартирами, аби їх здавати і заробляти гроші для міста.
Для будівництва місто викупило ще й сусідню земельну ділянку. Проєкт нової споруди в стилі угорської сецесії розробили будапештські архітектори Лайош Феєр та Іґнац Ріттер. Конкурс на зведення виграло будапештське підприємство «Брати Грюнвальд і Шиффер», для будівництва місто взяло на 50 років позику. Роботи виконали на листопад 1903 року, навіть раніше, ніж планували. У магазинах, облаштованих внизу, продавали не лише одяг та взуття, а й дитячі візочки, порцеляну і навіть зброю, працювала винарня. На двох верхніх поверхах були великі, 3-4 кімнатні квартири із надзвичайними інноваціями: водогін, дверний дзвінок, управитель будинку, ванни, туалети, комори. Проте вже незабаром мешканці почали скаржитися: дах протікав, штукатурка сипалася, вікна і двері через вологість поперекошувало, у підвалі просочувалася вода. Одна зі стін дала тріщину. 4 січня 1909 року о 7 ранку в одній із квартир спалахнула пожежа. Військові та пожежники навіть забули, що в будинку є водогін, намагалися врятувати людей із верхніх поверхів. Ніхто не загинув, але будівля була дуже понівечена, стала фактично «чорним кораблем». По обіді того дня, коли «корабель» дотлівав, виявили пожежу в будинку неподалік, а там була друкарня, отже й стоси паперу. Та подвійна пожежа та зупинка транспорту в місті наочно нагадали, що плани будувати ще один міст через Уж вже необхідно реалізовувати.
Будівля, на яку місто витратило понад 200 тисяч крон була застрахована лише на 28 тисяч крон і міські урядовці постали перед питанням, як же її відремонтувати. Тому дах Білого корабля відновили вже без декоративної стінки (аттика) та без башточок і це абсолютно змінило будівлю, вона втратила шарм угорської сецесії.
У часи Чехословаччини у Білому кораблі знову траплялися пожежі, щоправда, вже не такі масштабні. Досі в будівлі внизу знаходяться магазини і кафе, а вище у квартирах живуть люди.
Будинок Гізелли
Неймовірно, але конкурс на визначення підрядника провели 6 червня, а вже повністю нова будівля була готова у жовтні, за якихось 4 місяці. Школа була платна, але гроші треба було платити невеликі, тому ще при її започаткуванні ужгородці записали на навчання 257 дівчаток, а вже в новозведену будівлю приходило щораз більше дітей, зокрема й інших віросповідань. Виникла також ідея зробити дитсадок – і для дівчаток, і для хлопчиків. Заклад розширили прибудовами і вже у 1907 році там були дитсадок, 6 класів, курси рукоділля та музики, комфортний інтернат для близько 30 дівчат, каплиця «Серце Ісуса», житло для 7 монахинь.
ʼУ роки перебування Закарпаття у складі Чехословацької держави, в Будинку «Гізелли» додали викладання чеської мови. Навіть тоді, хоч шкіл було вже чимало, заклад щороку мав близько сотні випускниць.
Після приходу радянської влади його закрили, черниць виселили. Згодом біля будівлі зробили ще один, 4-поверховий корпус, який виходить на паралельну вулицю, відкрили музичне училище. Зараз це Ужгородський музичний фаховий коледж імені Дезидерія Задора. До речі, піаніст, органіст, диригент, педагог, композитор, один із фундаторів закарпатської композиторської школи Дезидерій Задор – колись відвідував дитсадок Будинку Гізелли.
Для даної публікації також використано матеріали з наступних публічних джерел: видання “Ужгород нет”, видання “Про Захід”,видання “Чеський центр”, видання Т.Літераті “Втрачений Ужгород”.