Палац Штернбергера
Здавна палацами називали пишні споруди для житла і зазвичай виконання управлінських функцій вищої знаті. Проте в Ужгороді графські династії мешкали в старовинному Замку, залишивши назву «палац» будинкам заможних містян.
Імовірно, назва «палац» для двох непересічних будинків, які дивляться один на одного на теперішній площі Шандора Петефі, залишилася в спадок від угорського слова «palota» (будівлі у місті так і називали – «Fried Palota» і «Sternberger palota»). Хоча вони зводилися як прибуткові будинки для здавання в оренду квартир і магазинів, історична їх назва «палаци» залишається на устах ужгородців.
Зведенню палацу Штернбергера на нинішній площі Шандора Петефі, 13 посприяла, як не дивно, пожежа 1912 року, яка знищила стару одноповерхову будівлю ресторанчика «До золотого кренделя», яким керував Армін Штернбергер. Вогонь був потужним, а нова електрична водяна помпа виявилася несправною, тому прибулі на виклик пожежники змогли лише захистити сусідню будівлю податкової служби (зараз школа № 9). Двоє пожежних серйозно постраждали, а от господар великих збитків не зазнав, бо вміло застрахував ресторан. Штернбергер отримав дозвіл від міської влади відновити будівлю на тому ж місці і вже на початку 1914 року місцева газета описувала чудову нову споруду, яка прикрасила собою ансамбль площі.
Підвальне приміщення осушувалося спеціально зробленою водовідвідною системою і використовувалося як ресторан, місце для зберігання сотні бочок вина, більярдна зала і кухня великого пивного ресторану на першому поверсі. Подача товарів і страв були механізовані, працювали ліфти. На верхніх поверхах розташовувалися комфортні квартири з власним водогоном і спеціально проведеною каналізацією.
Кутове оздоблення даху з високою вежею зробило будівлю дуже ошатною. Інженерно споруда була добре продумана: вже згаданий водовідвідний канал, засклена веранда у дворі, що мала слугувати кав’ярнею пивного ресторану. У пропонованих в оренду квартирах було електричне освітлення, першокласний паркет і чудові ванні кімнати. Вода хорошої якості подавалася до будинку з колодязя у підвалі. У 1920 році в палаці відкрили кінозал.
Палац Фріда
Навпроти палацу Штернбергера на площі Петефі височіє ще один палац – Фріда. До Другої світової війни це був найбільший приватний будинок в Ужгороді, який належав єврейському підприємцю Ігнацу Фріду.
Звели палац у 1910 році. На першому поверсі працювали 18 крамничок, а на другому і третьому знаходилися 24 квартири, більшість з яких винаймали єврейські родини.
У березні 1944 року міська управа наказала виділити в будинку місце для солдатів угорської армії, а також надати їм харчування. Онук Фріда Пол Готтсманн згадував, що його батько намагався вивезти родинні коштовності з Ужгорода, але спроба провалилася і скарби конфіскували.
Палац Вайди
Якщо назву «палац Фріда» ужгородці знають дуже добре, «палац Штернбергера» – менше (мабуть через складність прізвища), то на згадку про палац Вайди і пасаж Вайди хіба знизуватимуть плечима. Справа в тому, що пасаж не так давно перетворили на магазин, а палац Вайди зараз уже дуже складно назвати палацом.
Зображення будинку на нинішній вулиці Волошина, 1 часто з’являлося на старовинних листівках із видами Ужгорода, бо стоїть він на перетині важливих і завжди багатолюдних шляхів центру міста.
За формою даху можна помітити, що споруда насправді не цілісна, а складається з двох частин: невеличкої кутової будівлі і трохи вищої. Кутову частинку звів ще в кінці XIX століття підприємець на ім’я Ізідор Вайнберґер.
Чоловік приїхав до Ужгорода із нині словацького міста Сніна і будував тут успішний бізнес: скуповував ліси, мав частку в лісопильні, володів виноградниками, торгував вином, якийсь час був керівником місцевого Fillérbank’у. Газети міжвоєнного часу згадують Ізідора Вайнберґера і як багаторічного голову місцевої єврейської громади, що свідчить про високий соціальний статус підприємця. Він був відомий також як меценат – щедро пожертвував на зведення розкішної синагоги в немавританському стилі на березі Ужа (нині – будівля філармонії).
В останнє десятиліття 18 століття і був збудований будинок, який пізніше назвуть палацом Вайди, бо саме це прізвище обрав собі син Вайнберґера аби зробити військову кар’єру. Після Першої світової Еміл Вайда почав допомагати у справах батькові, а згодом був офіційним представником на Підкарпатській Русі таких відомих фірм, як «Ford», «Harley-Davidson» та «Vacuum Oil Company».
Історія родини склалася дуже трагічно – навесні 1944-го більшість потрапили до міського гетто, а згодом до Освенциму та концтабору Маутгаузен.
Для даної публікації також використано матеріали з наступних публічних джерел: видання “Ужгород нет”, сайт “Про Захід”, “Втрачений Ужгород” Т.Літераті