Ужгород – європейське місто на перетині шляхів та епох, яке закохує в себе з першого погляду та залишає любов у серці кожного, хто хоч раз пройшовся його вузенькими вуличками, помилувався цвітом сакур, напився п’янкого аромату медових лип чи торкнувся старовинних пам’яток культури. В Ужгороді тісно переплелися культури та національності, мови та звичаї, традиції та бачення, і саме завдяки цій суміші місто має неповторний шарм та справді прогресивний європейський дух. Підтвердженням цього є багата на події, дати та постаті понад тисячолітня історія міста над Ужем.
Про поселення людей на території сучасного Ужгорода відомо за 100 тис. р. до н. е. Принаймні про це свідчать археологічні знахідки на території міста. Історики розходяться щодо часу заснування міста: одні дослідники наводять першу літописну згадку про місто Гунг у хроніці «Gesta Hungarorum» («Історія угорців») 872 року, інші говорять про першу писемну згадку у творі арабського географа-мандрівника Аль-Ідрісі в 1154-му. Археологи ж стверджують, що місто виникло на території сучасної Замкової гори наприкінці X-початку XI століття.
Назва «Ужгород» походить від назви однойменної річки, яка протікає через місто – Уж, а загалом за всю свою багатовікову історію місто називалося по різному: Унгвар, Гунгвар, Онгвар, Унгуйвар, Унгоград, Гункбар, Оуггород тощо, але всі вони перекладаються майже однаково – «замок або місто на річці Уж».
Першими засновниками поселення міста над Ужем вважають білих хорватів. Приблизно в IX столітті на цій території постало слов’янське князівство на чолі з князем Лаборцем. У X-XI століттях місто, за одними з тверджень, захопили угорські об’єднання і воно отримало назву Унгвар, а фортеця стала важливим опорним пунктом.
Із часом через ці землі пройшло багато завойовників, місто не вдалося взяти половцям, проте татаро-монголи спалили його вщент. Тож у середині XIV століття угорський король Бела IV будує нове місто – Унгуйвар, нову фортецю і поруч із нею – храм Горянська ротонда, який височіє на околиці міста донині. Саме в той період Ужгород стає центром комітату Унг і залишаться таким понад сімсот років, аж до ліквідації адміністративної одиниці у період Першої світової війни.
До початку XIV століття Ужгород перебував під владою угорських правителів, а в 1318-му отримав нових господарів – італійських графів Другетів, які володіли ним понад три століття та залишили по собі багату подіями історію, а найважливіше – нову кам’яну фортецю на місці сучасного замку.
Будівництво замку дало поштовх розбудові й міста навколо нього: поступово в поселенні з’являється перша школа, міст через річку, навколо самого замку селяться ремісники, селяни, дворові, замкові слуги. Заснований Другетами павлікіанський монастир дав поштовх поширенню в місті городництва, садівництва, виноградарства. Невдовзі Ужгород отримує право проведення державного ярмарку, а ще за короткий час, у1430-му,– привілеї від короля й офіційно пишеться як «Привілейоване місто Ужгород».
Наступні століття стали складними в історії міста над Ужем через політичні перипетії на мапі тогочасної Європи. Постійні війни, напади турків, міжфеодальні та міжсімейні усобиці привели до значних руйнувань та занепаду поселення.
Усередині XVI століття Ужгород вкотре починає відроджуватися, набуває ваги як економічний та військовий центр. Паралельно з цим зростає роль торгівлі в ті часи, про це, зокрема, красномовно свідчить печатка з написом «Печатка міста Ужгорода. 1675 рік», на якій зображений герб міста: щит із двома виноградними лозами, а на них три листки і два ґрона винограду. Цей герб існував майже без змін до 1918 року.
У XVI-XVIІ століттях відбуваються значні зміни в духовному житті міста, зокрема, починається відродження в Ужгороді католицької церкви, будівництво нових храмів. Зводять єзуїтську колегію – перший середній навчальний заклад міста. У замковій церкві Святого Юрія укладають Ужгородську церковну унію, за наслідками якої з’являється та активно розвивається греко-католицька конфесія.
XVII століття знаменується перетворенням Ужгородського замку на могутню фортецю. Щоправда, й це не врятувало місто від спустошення, яке стало результатом боротьби графа ІмреТекелі за незалежність Угорщини від австрійського панування. Повстанці кілька разів захоплювали замок, частково зруйнували його. Та оскільки занепади завжди чергуються з розвитком, то за якийсь час знову настав етап відновлення.
Після Імре Текелі Ужгородом володів граф Міклош Берчені, котрий був одним із ватажків національно-визвольної війни угорців проти Габсбургів під керівництвом Ференца II Ракоці. Цей період історики описують як черговий етап відбудови Ужгорода та відродження його культурного й політичного життя. У 1711 році містом заволоділи австрійські війська і з того часу Ужгород більше перебуває у владі казни, ніж під чиєюсь рукою. Тоді місто стало далеко відоме своїми ярмарками, на які приїжджають купці з багатьох країн Європи. Це сприяло розбудові, зокрема й лівобережної частини Ужа.
Додаткового і суттєвого розвитку місту (і не тільки духовного) у цей період додає те, що в Ужгород із Мукачева переносять осідок єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії. Це трапилося в 1775 році. Імператриця Марія Терезія передала єпископу Андрію Бачинському єзуїтську колегію та церкву, Ужгородський замок, відтак у місті почала діяти богословська семінарія. Завдяки цьому Ужгород дуже швидко став головним центром освіти й культури всього краю.
Мали вплив на життя міста і події Угорської революції 1848-1849 років, та все ж, вочевидь, вони були не настільки вагомими, як революція промислова: у місті з’являються перші фабрики, що зумовлює збільшення кількості жителів. За короткий час відкрилася перша друкарня з українським шрифтом, почав діяти перший на Закарпатті лісопильний завод, меблева фабрика «Мундус», запрацювалп ділянка Угорської залізниці, з’явився перший телеграфний зв’язок Ужгород-Будапешт, а в 1902 році ввели в експлуатацію першу Ужгородську електростанцію.
Модернізація дала поштовх усім сферам життя, кількість населення зростала швидкими темпами, відповідно, будувалися нові будівлі, квартали, школи. У цей час постав Василіанський монастир, у стінах якого невдовзі запрацювала перша міська друкарня. Швидкими темпами розвивалася міська лікарня, якою управляв лікар Ендре Новак. Розвій культурного життя ознаменувався відкриттям в Ужгороді в 1904-му постійно діючого театру.
У січні 1919-го в Ужгород увійшли чехословацькі війська і в історії міста, як і Закарпаття загалом, починається просто неймовірна епоха розвитку та розквіту – під назвою Підкарпатська Русь. Завдяки статусу автономного краю Ужгород стає столицею, а отже, заслуговує на увагу влади, оновлення та будівництва відповідно до статусу. І все це не забарилося: за рішення чехословацького уряду в Ужгороді будують новий квартал під назвою «Малий Галагов», у рамках якого за проєктами кращих архітекторів того часу зводять Земську управу, банк, пошту, будівлі судів та житлові споруди, сучасний транспортний міст. Паралельно облаштовують набережну Ужа та засаджують її липами, а весь мікрорайон сакурами. За короткий час в Ужгороді відкривають аеропорт, будують гідроелектростанцію, нові навчальні заклади, училища. Культурне та суспільно-політичне життя ужгородців набуває нечуваного розмаху.
Друга світова війна, певна річ, весь розвиток зупинила. Згідно з першим Віденським арбітражем, Ужгород відійшов до Угорщини, у місті відбувалися етнічні та політичні утиски. Звільнення від окупації завершилося 27 жовтня 1944-го, і практично з цього часу й аж до здобуття Україною незалежності, місто – центр Закарпатської області УРСР.
У ХХ столітті місто продовжує розвиватися, але вже під пильним оком «старшого брата» та партії. В Ужгороді відкривають Ужгородський університет, Закарпатський краєзнавчий музей, картинну галерею, філармонію, театр, починають працювати різні організації. На околицях міста зростають заводи, відповідно, в місті будують нові житлові квартали, вірніше, великі «спальні райони» з типовою радянською забудовою й нерозвинутою інфраструктурою.
У серпні 1991 Ужгород став одним із перших населених пунктів радянського союзу, який відмовився виконувати накази Москви. У 1991 році Ужгород стає частиною незалежної України. Зараз у ньому зводять нові квартали, оновлюють вулиці, будівлі, парки, встановлюють нові пам’ятники, віддають шану забутим іменам, фактам та подіям і, певна річ, садять сакури…
Для даної публікації також використано матеріали з наступних публічних джерел: видання “Закартання онлайн”, Інститут історії України НАН України, книжки Т.Літераті “Втрачений Ужгород”, Вікіпедія.