Після приєднання у 1919 році Закарпаття до Чехословацької Республіки на правах автономії, нова державна влада прийняла рішення розбудовувати головне місто Підкарпатської Русі. Для Ужгорода настав час разючих змін: із другорядного провінційного містечка Австро-Угорщини йому належало стати столицею краю. Для будівництва майбутнього урядового кварталу розробили план забудови одного району – Малого Галагова на болотистій місцевості правого берега річки Уж.
Керував проєктуванням урядово-житлового кварталу Ужгорода професор Чеської високої технічної школи, архітектор Адольф Лібшер. Передбачалося будівництво адміністративних, громадських та житлових споруд поряд із магазинами, готелями, ресторанами та місцями відпочинку. Район мав бути повністю самодостатнім і комфортним для роботи та проживання «білих комірців», чиновників. Центром урядового кварталу мала стати велика площа з широкою дорогою вздовж осі запроєктованого моста через річку Уж.
Ескіз плану забудови кварталу, створений у 1930 році видатним архітектором із Братислави Франтішеком Крупкою, згодом на практиці зазнав суттєвих змін. Будівництво моста змістили на кількасот метрів, західну частину площі так і не забудували.
Створення площі Народної площі у її нинішніх розмірах завершили до 1938 року. Порівняно з первинним планом була збільшена і видозмінена зелена партерна частина, забудована північна і східна сторони, де постали будівлі Земського Уряду та Земського (Крайового) суду. Дещо віддалік, на південній частині площі, постала будівля жандармського управління. Не вдалося закінчити (та й почати, на добру справу) заплановане тут будівництво театру.
Коли за Віденським арбітражем Ужгород у 1938 році відійшов до Угорщини, архітектурний ансамбль Бескидової площі – названої тоді так на честь Антона Бескида, губернатора Підкарпатської Русі в 1923-33 роках, – був фактично завершений.
Вигляд площі залишався практично незмінним до недавньої реконструкції. В радянську добу довші сторони гігантського зеленого партеру були засаджені невисокими кущами і розарієм, який налічував біля 30 видів троянд. Поряд із квітами посадили поодинокі екзотичні дерева та кущі. Перед газоном обабіч проїжджої дороги встановили пам’ятник Леніну, який простояв там до повалення у 1991 році.
Після розвалу Радянського Союзу тривало видозмінення зелених насаджень на площі. А у 2013-му зробили повну реконструкцію і зелене полотно трави змінили мощення, доріжки, громадські простори, лавки, розарій та сухий фонтан із якого просто від землі б’ють струмені води різної висоти.
На північній стороні площі у 1932-1936 роках за проєктом архітектора Франтішека Крупки в стилі неокласицизму зведено величну будівлю Земського Уряду, в якій зараз розміщуються Закарпатська обласна державна адміністрація (обласна військова адміністрація) та Закарпатська обласна рада. Це – пам’ятка місцевого значення.
На час введення в експлуатацію цей адміністративний центр налічував 600 кабінетів, мав власну котельню з двома дров’яними котлами, власну телефонну станцію на 140 номерів, яка давала можливість проводити аудіо-конференції з 10 абонентами одночасно. Будівля була обладнана автоматичною пожежною сигналізацією та дивом тогочасної техніки – ліфтом безперервної дії – патерностером, який єдиний в Україні функціонує дотепер. Архітектор подбав і про акустичні властивості для проведення музичних заходів в її атріумі споруди. Усе зроблено настільки віртуозно, що через скляний дах атріум освітлюється навіть у похмуру погоду. У споруді були і комфортні апартаменти для проживання керівника краю з родиною.
Поряд із будівлею Земського Уряду на східній частині Бескидської (нині Народної) площі у 1930–1933 роках за проектом ще одного знаного архітектора – Адольфа Лібшера – у стилі модернізму звели триповерхову будівлю Крайового суду, де в радянські часи розміщувався Ужгородський виконкому, товариство «Знання» та донедавна діяв Будинок профспілок. Новочасна історія боротьби за право володіння цією спорудою наразі закінчилася переданням її з відання Закарпатської облпрофради Закарпатському окружному адміністративному суду.
Пам’ятник Тарасові Шевченку в Ужгороді споруджений за народні донати до 185-ї річниці з дня народження поета і встановлений на Народній площі біля будівлі Закарпатської ОДА у березні 1999 року.
Бронзова скульптура у повний зріст висотою 3 метри авторства Михайла Михайлюка та архітектора Володимира Лезу розміщена на бетонному постаменті, облицьованому плитами з чорного граніту. На лицьовій стороні постаменту викарбувано напис «Обніміться ж, брати мої… Т. Шевченко». Були плани перенести пам’ятник і звести на цій частині площі Народної філію Національного банку України, проте ужгородці виступили категорично проти. З часу повномасштабного вторгнення росії саме від пам’ятника Шевченку на вічний спочинок на Пагорбі Слави вирушають герої-захисники України.
Партерний сквер Ужгорода площею 2 гектари розташований позаду і збоку будівлі Закарпатської ОДА між вулицею Гойди та площею Народною. Зараз сквер складається з двох частин: парку святої Тетяни (овальна частина) та парку Малий Галагов. Парком-пам’яткою садово-паркового мистецтва сквер оголосили ще у 1969/1972 роках, там зафіксували понад 30 видів дерев та кущів.
Для даної публікації також використано матеріали з наступних публічних джерел: Вікіпедія, онлайн видання Varosh, Kizso News