Найстаріший та найбільший міський цвинтар Ужгорода називається Кальварія, що в перекладі означає «Голгофа». Тиха місцевість на пагорбі практично в центральній частині старовинного Ужгорода притягує таємницями та пропонує чудовий краєвид.
Спершу цвинтар виконував тільки одну роль – місця поховання для жителів. Але з часом перетворився на цікаву туристичну зону, адже спочинок тут знайшли митці, літератори видатні діячі міста та краю – загалом могил понад п’ять тисяч.
Нині, в часи повномасштабного вторгнення росії в Україну, на Кальварію йдуть не лише поцікавитися історією чи впорядкувати могили предків, а й провести в останню дорогу краян, які загинули за незалежність нашої держави…
Перші повідомлення про цвинтар, що був заснований на місці виноградників у центрі Ужгорода, датуються серединою або кінцем XVIII століття. Більш точна дата з історії цвинтаря – 1800-й рік: саме в цей час на мапі Ужгорода відзначена гора Кальварія та каплиця. Власне від самої назви місцевості й пішла назва кладовища.
Із назвою цвинтаря пов’язана унікальна особливість цієї місцини: Голгофа – це назва хресного шляху Христа, тож тогочасні жителі Ужгорода вирішили побудувати на кладовищі каплички, які символізували шлях та муки Ісуса. Ініціатива виникла у 1826-му в плебана (парафіяльного католицького священика) Йожефа Лінці, а вже за два роки постали перші чотири стаційні каплиці, що символізували місця зупинок Ісуса Христа на шляху до місця страти. Звели їх за кошти міських цехів музикантів, чоботарів, дубильників і гончарів.
Щоправда, якщо перші каплички збудували доволі швидко, то будівництво наступних тривало впродовж багатьох років.
Так, п’яту каплицю встановили аж за одинадцять років після першої, ще 4 наступні зводили впродовж двох десятиліть. Десяту – за пів століття після першої каплиці – поставив канонік мукачівської єпархії Андрій Чургович. Кошти на три останні каплички виділив римо-католицький плебан Андраш Будіш.
Як стверджують дослідники історії Ужгорода, каплиці Страсної дороги Ісуса Христа унікальні, аналогічного цьому сакральному пам’ятнику на цвинтарях в Україні більше немає. На жаль, до цього часу не всі каплиці збереглися, а ті, що залишилися, потребують відновлення.
До слова, саме будівництво каплиць дало свого часу поштовх ідеї прокладання до цвинтарю Кальварія окремої вулиці. Це міська влада зробила за планами інженера Якоба Лама. Нова дорога з’єднала кладовище з містом, тож її й назвали спершу також Кальварія, у радянський час – Цвинтарною, а зараз це вулиця Тиха.
Умовно цвинтар поділений на дві частини: на одній ховали римо-католиків, на іншій – реформатів, це відстежується за формою надгробків та прізвищами покійних.
За розповідями істориків, від початку існування цвинтаря хрести на могилах були тільки дерев’яні, тож зрозуміло, що вони швидко псувалися. Із плином часу та зростанням можливостей мешканці міста вирішили встановлювати хрести з металу, а ті вже стали справжніми витворами ливарного мистецтва. Ще за десятиліття на могилах почали встановлювати надгробки з каменю, андезиту, лабрадориту, ще пізніше – з мармуру чи мармурової крихти. Нерідко ті жителі міста, котрі могли собі дозволити таку розкіш, замовляли надгробки з Пряшева, Кошице та Будапешта.
Найстарішим збереженим похованням у місті вважається могила 1814 року на «Кальварії»: на залізній стелі, яка розташована біля підніжжя пагорба, зазначено, що там поховані Catharinae Ruttner та Francisco Grynaeus.
На Кальварії свій останній спочинок знайшли численні відомі діячі Ужгорода та краю: художники Йосип Бокшай, Адальберт Ерделі, Ернест Контратович, Федір Манайло, історик Петро Сова, колишній губернатор Підкарпатської Русі Антонін Бескід, відомий композитор Дезидерій Задор, письменник Федір Потушняк, поет Петро Скунць та багато-багато інших.
У радянський період одну з найдавніших каплиць Ужгорода на Кальварії переобладнали і пристосували до потреб лабораторії спостережень за космічними об’єктами Ужгородського державного університету. Перебудова тривала три роки, зі споруди зняли дах, добудували сходи та звели другий поверх, встановили плаский дах: у підсумку, зовнішній вигляд та інтер’єр римо-католицької каплиці змінився назавжди.
Вартує уваги ще одна пам’ятка сакрального мистецтва на Кальварії – каплиця Яна Непомуцького. Цього святого шанували в Ужгороді ще у XVIII столітті, пам’ятник йому стояв неподалік мосту через Малий Уж. У чехословацький період статую перенесли в каплицю на Кальварії, та за якийсь час її пошкодили вандали. І тільки в роки Незалежності України завдяки старанням ужгородців Ян Непомуцький повернувся на своє місце – оберігати вічний спокій містян.
Після Другої світової війни на Кальваріїу братській могилі поховали військових, які загинули у боях за Ужгород наприкінці жовтня 1944 року. Меморіальний цвинтар відкрили 22 липня 1945 року й назвали «Пагорбом Слави». Як зазвичай у таких місцяз, горів вічний вогонь.
Із початку вторгнення росії в Україну, особливо після 24 лютого 2022-го, на Кальварії стає все більше могил захисників, постав уже і новий меморіальний комплекс.
Для даної публікачії також використано матеріали з наступних публічних джерел: видання “Про Захід”, Вікіпедія, сайт Discover.ua, медіа центр УжНУ,видання “Ужгород нет”