Ужгород – древнє місто, де змішуються багато релігій, культур та національностей. За понад тисячолітню історію він побував під владою різних держав – Угорщини, Австро-Угорщини, Чехословаччини, Української Радянської Соціалістичної Республіки і нарешті незалежної України.
Тож не дивно, що згадки про появу євреїв на території міста сягають аж 1575 року. Їхня община швидко розросталася і до кінця XIX століття налічувала 2500 осіб, а для тодішнього Ужгорода це дуже багато. Вони зайняли свою нішу у торгівлі та у 1794 році побудували першу синагогу. Нажаль, її вона була знищена пожежею 1907 року. Проте на той час община ортодоксальних євреїв-ашкеназі вже побудувала за свої кошти у місті новий величезний молитовний дім. Для будівництва навіть провели укріплення берега річки Уж кам’яною стіною.
Проєкт синагоги в популярному на той час у Європі неомавританському стилі розробили архітектори Дюла Папп та Ференц Саболч. Інженер Адольф Годінґер відповідав за фундаментні роботи, кам’яну кладку, різьбу по каменю, а також столярні, слюсарні та покрівельні роботи. Вівтар було виготовлено Мейбохмом Я. та його сином, вітражні роботи виконав Мікшо Рот, розпис інтер’єру — Ґейза Фені, мозаїчні роботи — Петер Мелокко, а роботи з керамікою — Хан Я. Загальний кошторис склав 200 000 крон. Споруда також унікальна тим, що є однією із перших залізнобетонних конструкцій Ужгорода. Вона мала вміщати 900 людей та мати центральне опалення, електричне освітлення, водопостачання, каналізацію. 27 липня 1904 року відбулався перший молебень, у новозведену синагогу перенесли священні книги – Тори.
Будівлю відносять до неомавританського стилю через велику кількість ажурних ліній та декоративних башточок на даху. Синагога стояла на цоколі з рожевого мармуру, її стіни прикрашали декоративна клінкерна цегла та червоні керамічні плити, а портал вікон вишукано оздоблював червоний штучний мармур. Центральний балкон із зображенням зірки Давида, вставленої в велике коло, був акцентом фасаду. На даху були розміщені символічні скрижалі з 10 заповідями Мойсея. Всі матеріали для будівництва привозили з Італії.
Проте не довго євреї змогли насолоджуватися новою синагогою Ужгорода. Після початку Другої світової війни тут було місце збору євреїв для відправки їх у гетто та концтабори. Окупаційні війська використовували приміщення як конюшню, є свідчення, що якийсь час там навіть був склад зброї. Це призвело до значного руйнування будівлі. Після закінчення війни в місті майже не було єврейської громади. У 1947 році нова окупаційна влада, радянська, вирішила віддати будівлю під управління Міністерства культури СРСР. У приміщенні синагоги розмістили філармонію, для цього провели реставрацію і «пристосування будівлі до сучасних потреб».
Єврейська громада виступала проти такої перебудови і навіть вийшла на протест, проте всю релігійну символіку з будівлі зняли. Скрижалі з даху скинули під наглядом працівників КДБ, на їх місці встановили ліру – символ музичного мистецтва. Також знищили декоративні башточки, а прозорий мозаїчний купол сховали за бляшаним покриттям. Інтер’єр теж зазнав значних змін. Приміщення розділили на дав поверхи, на першому знаходиться вестибюль, а на другому обладнали концертну залу на 500 місць. На головному місці синагоги – ритуальної шафи, де зберігаються сувої Тори та інші священні книги – спорудили сходи, що ведуть на другий поверх. Проте не зважаючи на всі зміни, всередині збереглася неймовірна акустика.
У 1974 році до філармонії додали адміністративний корпус. Також у Великій залі встановили старий та дуже цінний орган чеської фірми “Riger Kloss”. Його привезли із Прибалтики, попередньо відремонтувавши у Празі. Він складається з трьох клавіатур та 2250 труб.
У 2000-х роках в Ужгород приїжджала делегація з Ізраїлю з пропозицією розібрати філармонію по цеглині і перевезти її так в Ізраїль, щоб там відбудувати і зберегти. Але Ужгородська влада відмовила їм. Будівля є однією з найгарніший в місті, а також це головна концертна зала Ужгорода, а за акустикою одна з кращих в Україні і навіть у Європі.
За всі роки існування на сцені філармонії виступали безліч відомих музикантів та колективів, проводилися різні музичні фестивалі.
Для даної публікації також використано матеріали з наступних публічних джерел: Вікіпедія, офіційний сайт Закарпатської обласної філармонії, сайт “Я кохаю Україну – цікаві місця, онлайн видання “Закарпаття онлайн”.