У центрі Ужгорода знаходиться старовинна споруда, дещо схожа на замок. Місцеві іноді називають це місце “підвалами Ракоці”, “винним погребом”, “Богольваром” або просто “амбаром”. Найбільш відома вона як «Совине гніздо» і є пам’яткою архітектури національного значення.
На жаль, донині дійшло досить мало інформації про історію будівлі, часто її плутають із пивоварним заводом, на місці якого потім були готель «Совине гніздо», керамічне училище і столярна школа.
Табличка біля входу свідчить: будівля була амбаром, збудованим у 1781 році. У Національному архіві Угорщини зберігається проєкт цієї споруди, датований 1778 роком. Амбар належав королівській скарбниці.
На першому поверсі зберігали рідини – пиво, вино. Другий поверх задумувався для зберігання сипучих продуктів, наприклад зерна. Біля під’їзної брами у правому крилі розміщувалася квартира скарбничого і невеликий підвал, який і на проєкті плану був єдиним підвальним приміщенням. Якщо роздивлятися старі проєкти будівлі, то можна також побачити розташування вбиральні. Біля неї були сходи, які спускалися до двору. Там знаходилися стайні. За проєктом знизу на «другий поверх» (умовно) можна було піднятися в 4 місцях, зараз же жодної такої можливості немає і сліду.
На Закарпатті здавна розвивалося виноробство. Особливої популярності воно набуло у 18 столітті, хмільний напій почали тоді купувати і завозити до інших країн – Пруссії, Росії та Польщі. Із початком чехословацького періоду Ужгорода відомостей про «Совине» практично не було – напевно тому, що це була господарська будівля і на поодиноких фото, які збереглися з тих часів, зяяла вибитими вікнами та була доволі занедбана.
Проте вже у 1926 році в амбарі почалося нове життя. Відкрили винарню, за якість продукту відповідала середнянська виноробна рада. Заклад став дуже популярним в Ужгороді, часто доводилося навіть ставити додаткові столики, адже на вихідних зали «Совиного гнізда» були переповнені. Тут завжди подавали якісне вино, у той час як інші заклади міста грішили тим, що видавали погане вино за «середнянське». Після цієї події «Совине гніздо» стали називати винними відвалами, хоча це не зовсім точно, адже приміщення є наземними.
У 1944 році амбар став прихистком для євреїв. У ньому протягом двох тижнів переховувалась 21 людина, члени сімей Штерн і Міттелманн. Але у той час лінія фронту стрімко наближалася до міста, чиновники з поліцією прийшли перевірити колишній підвал скарбника на можливість облаштування укриття і знайшли єврейські родини. Вхід до сховища був замаскований бочками з одягом і сімейними цінностями. Люди добре підготувалися до перебування там, у них було досить консервів, води та свічок, а хтось навіть постійно приносив їм свіжий хліб. Євреїв, коли виявили, відправили в гетто, а в підвалі таки облаштували бомбосховище на 500 осіб.
Із приходом Радянського Союзу ці приміщення довго стояли занедбані і були заново відкриті для громадськості тільки в незалежній Україні після реконструкції, яку почали в 2011 році. Вдалося відродити споруду в рамках польсько-українського проєкту «Ярослав-Ужгород: спільна ініціатива для покращення туристичної привабливості історичних міст-побратимів» за програмою транскордонного співробітництва «Польща – Білорусь – Україна 2007-2013». Загальна вартість робіт в Ужгороді – близько мільйона євро. Одночасно стартували роботи по реконструкції дзеркального проєкту в польському місті Ярославі.
Незважаючи на зміни, які відбулися з будівлею з 1781 року, її головною рисою і досі залишається монументальність. Під час реконструкції використовували камінь вулканічної породи, дах вкрили черепицею.
У 2011 році у «Совиному» відбувся перший фестиваль молодого вина – «Закарпатське Божоле». З того часу і до 2022 року «Совине гніздо» стало популярним майданчиком для різноманітних фестивалів, ярмарків, виставок та винних дегустацій. Символічно, що після повномасштабного вторгнення росії там облаштували укриття та гуманітарний центр для допомоги вимушеним переселенцям, які втікали від війни.
Але звідки ж пішла назва «Совине гніздо», якщо не від назви готелю? Дослідники стверджують, що вперше вона з’явилась в угорській пресі 1944 року. «Bagolyvár» в перекладі означає совиний замок, місце настільки закинуте, що в ньому можуть жити тільки сови.
Для даної публікачії також використано матеріали з наступних публічних джерел: онлайн видання “Ужгород нет”, туристична компанія “Про Карпати”