Окрім надзвичайної природи, однієї з найсмачніших в світі кухнонь та найщиріших людей,Закарпаття має ще одну чудову особливість — це найнезрозумілішу в Україні говірку – Закарпатський діалект.
Історично та географічно якось сталось так, що Закарпаття населяли і населяють десятки національностей та народностей, державна належність тут змінювальсь тричі за попереднє століття. І тільки за останні майже сто років в Закарпатті змінювальсь держави від Австро-угорської імперії до Чехословаччини, потім совіти, і нарешті – Україна. А географічно стоячи в усті Панонської долини і найвигідніших перевалах та торгових шляхів карпатського хребта, Закарпаття зайняло місце перетину “бізнесових” (на той час) та культурних шляхів Європи та євроазійських просторів.
Крім того, закарпатці, що століттями їздили на заробітки по всьому світу, привозили постійно якісь мовні дарунки до своїх сіл, де ті інтегрувались в місцевий словничок.
Цікаве є ще те, що лексикон закарпатців ще залежить також від річок. Так, не дивуйтесь, від Свидовецького водороздільного хребта вниз течуть Ріка, Теребля, Тересва, Тиса, Боржава, Уж. Згадуючи, що у всі часи долини цих річок були густо заселені, то саме там і змішувались мови, які й переросли в Закарпатську говірку.
Як сказав один з класиків — слово кинуте в землю, обов’язково проросте. А в Закарпатті це “платить” надвічі. Бо не лише проросте, але і змодифікується і навіки закарбується в лексиконі поколінь. І все це разом створило унікальну говірку, базуючись на українській мові, в якій є слова на німецькій, словацькій, чеській, румунській, польській, угорскій, ідиш, лтинь та ще багато інших.
Кожне сільце май своє слівце — це платить до нині. Скажімо картопля в Закарпатті може називатись — ріпа, кромплі, булі, бандурка, земняки, брамбори, ба навіть компітери.
Якщо вам запропонують покзати ярича — так це їжак, а якщо у кущах сидить моукуш — не лякайтесь — це білочка.
Ярич — з румунського “арічь” — їжак
Моукуш — це вже угорська — білка.
Мовознавці стоптали не одну сотню пар “топанків”, ходячи по гірських поселеннях і збираючи діалектизми. Та і тепер ще етнографічні експедиції по “глухим” куточкам Срібної Землі приносять плоди, Де-не-де ще є класичні діди і баби наші, котрі ще розмовляють саме мовою своїх корінних предків.
На жаль, глобалізація вносить свої корективи, а розвиток живої мови ніколи не зупиняється, зараз в нашу говірку активно вписуються нові лексичні форми і не треба дивуватись, коли почуєте, як одна бабуся буде гукати іншій, що: “як зберуть отаву, та має іти в інтернет, бо онук буде мейлувати”.
Отава — друга скошена трава, а що таке мейлувати здається зрозуміло…
Унікальність закарпатської говірки доведена неодноразово. Зараз на сході України наші закарпатські захисники активно ведуть радіообмін на діалекті, який, як і мова, до прикладу, індіанців “Навахо” за другої світової війни, практично не піддається розшифровці і комунікацію не розуміють навіть українці, а що вже говорити про ворога москаля.
А ще закарпатцям, що володіють говіркою дуже легко вчити мови, бо з самого початку їм зрозумілі сотні слів.
Окрім того, за словами мовознавця Павла Чучки, діалект, як і інші атракції Закарпаття, спонукає їздити в різні куточки регіону, бо вони абсолютно різні, в тому числі за говірками. І щоб скласти собі повну картину Закарпаття та осягнути його, треба побувати всюди, причому не лише туристу, а й місцевим.