Протягом століть на Закарпатті оселилися і мирно живуть чотири етнографічні групи українців: гуцули, бойки, лемки та долиняни. Долиняни, своєю чергою, поділяються ще на кілька етнографічних районів. Всі ці особливості і спільності відбилося у їхніх костюмах і вишивці.
Зазвичай вишивкою оздоблювали манжети, ошийник, рукави, тобто ті частини, де сорочка щільно прилягає до тіла. Вишивка здавна виконувала три функції: скріплювала полотнище, маскувала шви і, звісно, прикрашала. Однак це ми говоримо про практичні функції, а була ще дуже важлива четверта – оберегова. Вважалося, що саме в цих ділянках вона захищає людину від зла.
Найдавніші вишиванки, які збереглися у місцевих музеях, датуються лише ХІХ століттям. Давня вишивка не була кольоровою, вишивали білим по білому (хоча натуральні нитки з льону, конопель чи вовни не були ідеально білими). Лише згодом у вишивці почали з’являтися кольори, найперші — синій та червоний — поширилися наприкінці ХІХ ст. з появою анілінових барвників. Сорочки, вишиті цими кольорами побутували в тереблеріцьких і боржавських долинян, які проживали в Хустському, частково Міжгірському, Тячівському та Іршавському районах.
Також у Воловецькому районі вишиванки робилися червоно-синіми нитками: основними орнаментальними мотивами виступали широкі ряди з чотирипелюсткових квітів, серцевиною яких були квадрати із вписаними в них скісними хрестами.
На жіночих сорочках лемків Великоберезнянщини вишивкою найпишніше оздоблювалася нагрудна морщена та верхня плечова частина рукавів. Тут вишивали цілі композиції з квітів, “косиці”.
Жіночі сорочки Виноградівщини мали прямокутний виріз горловини. Вишивкою оздоблювали вузький комір та горловину, рукави, манжети та волани («фидриші»). Кольорова гама – поєднання 2-3 кольорів, основні поєднання – синьо-червоний та коричнево-червоно-синій з незначними вкрапленнями жовтих, зелених, оранжевих, синіх кольорів. Переважали реалістичні квіткові мотиви.
Тересвянські долиняни в одяговій вишивці переважали рослинні мотиви у вигляді стилізованих галузок з квітів, листочків, бутонів. Доповненням могли бути зображення вазонів з квітами, метеликів тощо.
Одним із варіантів оздоблення рукавів жіночих сорочок тереблеріцьких долинян була прямокутна, суцільна, рапортна вишивка, що у народі отримала назву “заспульниця”. Її орнаментальне поле заповнювали різноманітними мотивами. На вишивках початку ХХ століття часто зустрічається видозміна мотиву розети. В основі одного з них лежав ромб, оздоблений чотирма парами зубчиків.
Для одягової вишивки угорців Закарпаття характерною була вишивка рослинного характеру, виконана технікою “двосторонньої гладі”. Основні мотиви – троянди, айстри, фіалки та ромашки.
Давні орнаменти були виключно геометричними і не просто так – це було продиктовано самою структурою полотна і традиційною технікою вишивання за лічбою ниток. Ближче до середини ХХ століття відбулися зміни не тільки в кольорі, а і в орнаментах. Саме тоді почала з’являтися у вишивці гладь, квітчасті мотиви (особливо це спостерігається в угорській традиційній вишивці, а на також на Великоберезнянщині).
Мабуть, найпоширенішим і найдавнішим орнаментом нашої вишивки є ромб, який зустрічається у дуже різних конфігураціях: з ріжками, петельками, зубцями, гачками тощо. Ромб є символом землі, засіяного поля, плодючості. Дуже популярною у нас була також кривуля – хвилястий орнамент щонайменше з дев’ятьма видами варіацій. Кривуля – це символ води, такий собі вуж. Також на вишиванці часто зображували символічне дерево життя, хрести, квіти та багато іншого.