Це одна з найстаріших будівель краю, до якої з часом не втрачається інтерес. Попри те, що більша частина замку зруйнована, люди йдуть сюди, щоб торкнутися давніх стін руїни, ковтнути геть іншого, не міського повітря, помилуватися із замку видом на Ужанську долину і поспостерігати за зорепадом Персеїд.
Фортеця кілька разів за свою історію знищувалася і потім відбудовувалась, переходячи з рук у руки різним князям чи королям. Історія Невицького замку починається приблизно у XII столітті. Його збудували через активну бажання угорських королів мати торговельні відносини з київськими та галицькими князями. Щоразу фортеця поповнювалася новими деталями: у 13 столітті будують криницю для збору дощової води завглибшки в 4,5 км, та вежу донжон, в середині 15 століття будують ще одну оборонну вежу. Фортеця за своїми стінами могла прихистити близько 1500 людей. У 80-х роках XVІ ст. замок бере штурмом Дьордя Другий Другет. Замок в процесі битви зруйнований, тому залишився пусткою на довгі роки.
Починаючи із середини XV століття в замку існував водогін. Що важливо – вода по ньому йшла знизу вверх. Тут було використано закон сполучених посудин, який відкрили через 2 століття після того, як впровадили абсолютно емпірично тут.
Уже в наші часи замок давно потребував реставрації. Олександр Дзембас – людина, яка є чи не єдиним археологом та дослідником Невицького замку, який зібрав за десятки років сотні фактів, які сьогодні ми можемо прочитати у його книзі та матеріалів, які зберігаються у музейних залах Закарпатського археологічного музею. Своїм запалом він зміг захопити чимало людей, які докладали зусиль у відновленні руїн фортеці. Поступово волонтери збирали каміння довкола замку, яким потім самотужки укріплювали стіни.
У форматі позашкільної освіти тут проводили час та працювали діти, підлітки, студенти і дорослі з усієї України та з інших країн світу. 5000 дітей пройшли через ці табори, багато з них стали науковцями.
“Не дивлячись на аварійний стан, на руйнацію, він практично автентичний, — каже Олександр Дзембас. — Після своєї руйнації в 1644 році він не експлуатувався. Саме це дає нам можливість, при ретельному вивченні, провести реставрацію замку. Таких пам’яток наразі дуже мало, не тільки в нас, а взагалі в Європі”.
Під час чергового буревію завалився дах триповерхового донжона і це послужило початком реставрації замку.. У 2020 році замок закрили на реконструкцію і за кошти держбюджету та ЄС почали протиаварійні роботи. Проєктом, який реалізували в Невицькому замку не передбачена його реставрація, а лише виведення пам’ятки з аварійного стану. Відновили вежу-донжон, візитівку замку, відновили покрівлю на вежі біля входу до замку, та зробили часткову реставрацію стін.
Структури, яка б опікувалася історичними пам’ятками на Закарпатті немає. “Закарпатська область – єдина в Україні, яка немає жодного історико-архітектурного або історико-культурного заповідника. Жодного! А це і є наше ставлення до нашої спадщини”, — каже Олександр Дзембас.
Є у Невицького замку легенда, найпопулярніша — легенда про Погану Діву або злу чаклунку (прототип Поганої Діви дійсно існував, це була угорська графиня з роду Другетів). Для того, щоб краще укріпити стіни муру, вона задумала домішувати у вапно яйця та молоко. І дійсно, це б допомогло. Та десь почула жінка, що кращого за материнське немає молока. Тому в усіх, хто годував груддю, змушували відбирати молоко від немовлят і віддавати на укріплення мурів. Діти помирали. Велике горе накрило поселення. Та на цьому чаклунка не зупинилася. Для того, щоб стіни набули магічної сили, до вапна разом з молоком вирішила додавати кров незайманих дівчат. Тих, хто ж не підкорявся волі Поганої Діви, скидали з мурів замку. Здавалося б, ніщо не зможе покарати нечисту на руку та з гнилою душею відьму. Та дійшли чутки про її діяння до селянина Іванка. І вирішив він стати королем та стратити поганку. Не повірив ніхто в його слова, тільки насміхалися з хлопця. Казали, що стане королем тоді, коли залізо зацвіте. І для прикладу встромили залізного кийка в землі. І кий зацвів буйним цвітом. Вирішив Іванко, що то знак, і вирушив до Ужгорода. Там саме не могли вибрати короля. Довго сперечалися, поки не вирішили підкинути корону вверх, кому впаде на голову – той і буде новим володарем угорських земель. Тричі падала корона на голову Іванкові, як вельможі не хотіли робити з хлопа короля, але прийшлося. Так Іванко, вже як король, зумів зупинити злу чаклунку.